ВО "Свобода"

ENG

12 квітня 2016
Геннадій Козир: Армія, яка перетворилася на зашкарублий організм, стає небезпечною для нашої державності та суверенітету
Геннадій Козир: Армія, яка перетворилася на зашкарублий організм, стає небезпечною для нашої державності та суверенітету

Геннадій Козир - вояк "Легіону Свободи", капітан Збройних Сил України. Служив у групі керівництва польотами військової частини ПП В 5874 Авіаційної комендатури Повітряних Сил України, що базується в селищі Мартинівське Вознесенського району Миколаївської області.

До війська призваний у ході третьої хвилі мобілізації, яка відбулася в серпні 2014 року. До цього виконував обов'язки голови Кіровоградського міського осередку ВО "Свобода". Згідно із законом про демобілізацію, 5 квітня закінчився термін його перебування в лавах українського війська. Відразу по приїзді в Кіровоград Геннадій навідався до офісу обласної організації ВО "Свобода", аби засвідчити свою готовність продовжувати боротьбу за українську державність на політичному рівні. Разом із очільником кіровоградських націоналістів, заступником голови Кіровоградської обласної ради Ігорем Степурою окреслили подальші плани на майбутню співпрацю.

Поспілкуватися з Геннадієм Козирем пощастило майже відразу. Говорили про наболіле - стан ЗСУ та нагальні проблеми українського війська, про недолуге керівництво. Тему для розмови Геннадій обрав сам, розуміючи, як важливо тепер донести до людей суть того, чому настільки довго триває війна.

- Друже Геннадію, якщо узагальнено, чи стало потужнішим наше військо з перших днів війни і до сьогодні?

- Відразу, коли я був призваний, здавалося, що всі прагнуть виключно перемоги. Не знаю, може, то був такий собі початковий оптимізм, але виглядало на те, що керманичі нашої держави прагнуть зробити все можливе, аби військо було потужним. Але поступово цей оптимізм розсіювався, і сьогодні я вже не вірю, що комусь із чинної влади посилення обороноздатності України потрібне. Навпаки, їм дієва армія не зручна. Особливо стало помітно це з того часу, як військові почали отримувати підвищену заробітну плату. Відтоді ЗСУ перетворилися на ту армію, яка була до військових подій. Тобто керівництво знову починає вимагати від вояків займатися безглуздою паперовою роботою, як-от писати робочі зошити, зошити з індивідуальної підготовки тощо. Звісно, і це треба, але не настільки ж! Тому можна впевнено сказати, що наша армія тепер має право називатися УПА - але не повстанська, а Українська Паперова Армія. Наприклад, коли приїжджає генерал із перевіркою, він насамперед від командира частини вимагає його робочий зошит, ніби ведення цього зошита є найважливішою справа для військового. Потім ще якась документація. Потім ще папери… До перевірки реального стану речей, буває, й не доходить.

- І яка перспектива є для нас в оцій війні з Росією? Чим вона може закінчитися, зважаючи на те, що вояки тепер стали писарями?

- Якщо буде продовжуватися так само, як зараз - ця гібридна війна закінчиться повною окупацією України. Але якщо в майбутньому добровольчі батальйони отримають більше повноважень, то справа зрушить із мертвої точки. Якщо їм дадуть бодай трохи більшу свободу дій, то наша армія дійсно перетвориться на дієву. Під час війни маємо говорити мовою війни. Ворог розуміє мову підступності й сили - маємо їх використати. Інакше ніяк. У тому разі, якщо все залишиться так, як є, ми повернемося до тієї моделі армії, яка була до війни. А так не воюють. Так просто відбувають строк.

Ще один шлях розв'язання проблеми недієздатності нашої армії (і він для мене та моїх бойових побратимів найбільш прийнятний) - радикальний. Невідкладно треба гнати із ЗСУ всіх, хто має звання вище за підполковника. Вони дійсно є пережитками "совка".

Ось така, наприклад, картина: два роки тому, коли все тільки починалося, і до війська пішли багато як призовників, так і добровольців. Тоді у Порошенка говорили, що змінять Статут ЗСУ. Обіцяли в оновленому Статуті вказати, що вітатися наші вояки будуть "Слава Україні!" - "Героям Слава!" Чому я це пригадав? Тому що станом на сьогодні цей Статут так і лишився без змін. Хтось скаже - дрібниця, але для того, хто пішов воювати не з примусу, а за покликом серця, це дуже важливо. Українські вояки й досі змушені один до одного звертатися "товариш". Хоча особисто я ніколи, навіть до вищого керівництва, не звертався таким чином. Навпаки, весь час наполягав, що ми проти "таваріщєй" воюємо, хоча й мав після того деякі проблеми. Коли я звертався до відповідних осіб "пане підполковнику", або "пане майоре", у відповідь чув зауваження, обурення. Багато хто ображався, але потім, звісно, звикли. Я розумію, що цього Статуту зараз уже ніхто й не збирається міняти. Все спускається на гальма, армія, перетворена на зашкарублий організм, стає небезпечною для нашої державності та суверенітету.

Військовий, який має вислугу 25 років, - це зазвичай неспроможна до захисту незалежності саме української держави людина. У них ще й досі совєцьке мислення. У них у голові - лише ворожа пропаганда, адже виховувалися фактично в тій системі цінностей, із якими сьогодні Росія пішла на нас війною.

- Як із цим боротися?

- Я щойно наголосив, що ЗСУ сьогодні - закостенілий, запрограмований на самознищення організм. Його треба очистити від шлаку. Звісно, керівництво дуже пручається, адже зміни в армії означають їхнє усунення від обов'язків і завершення військової кар'єри. Наведу ось такий випадок. Наш замполіт, коли я у розмові з ним наголосив, що у нас не проводяться жодні заняття, спрямовані на посилення дієздатності, і тоді, коли ворог фактично вже загарбав частину країни й не збирається зупинятися, ошелешив мене своєю відповіддю. Він повідомив, що йому байдуже це все, бо він все одно родом із Білорусі й вона залишається для нього Батьківщиною. Щоби ви розуміли, це людина, яка служить в українській армії 22 роки! Буцім ця армія все одно йому нічого не дала. Але ж вона дала йому ці 22 роки життя, він їх тут прожив. Чому ж не повернувся до своєї Білорусі, якщо є таким палким її патріотом? Тоді б я його зрозумів. А так - це двічі зрадник. Зрадник двох країн, перевертень. І це - заступник із роботи з особовим складом! Це та людина, яка навпаки повинна нас заохочувати і вести до перемоги.

- І багато таких у керівництві нашої армії?

- Достатньо для того, щоби здати Україну в лабети імперської Росії. Ці люди мають абсолютно зневажливе ставлення до всього, що ми називаємо нашим рідним, українським. Вони не збагнули і вже не збагнуть, що ми прагнемо бути окремою незалежною країною, що ми прагнемо вирватися з-під впливу північного сусіда і жити своїм життям. Вони можуть стояти й ігнорувати виконання українського славня, коли піднімається прапор під час урочистого шикування, яке у нас традиційно відбувалося щопонеділка. Звісно, багато хто з мобілізованих привнесли їм хоч краплю розуміння позиції українців. Виходило так, що вони вчилися в нас патріотизму, а ми в них - тому, як не слід чинити в лавах українського війська…

- Тепер, після демобілізації, збираєшся знову повернутися до політичної діяльності?

- Безперечно. Я розумію, що тут, всередині України, війна триває чи не серйозніша. Тому, до речі, і вирішив не залишатися на контрактній основі у війську. Те, що я робив там, і те, що можу тут, - разюче різниться. Так, я піду захищати Україну, коли в цьому виникне реальна потреба. Як офіцер запасу я глибоко усвідомлюю свій обов'язок перед Батьківщиною і народом. Але зараз я не можу там нічого вдіяти. А тут, вдома, "русскій мір" дедалі вище піднімає свою бридку голову. Моє рідне місто ніколи не буде стогнати під танками ворога! Ми з побратимами із Кіровоградської "Свободи" маємо докласти до цього максимум зусиль.

- Що ж, друже, дякую за розмову. Сподіваюся, надалі ми також знаходитимемо час для спілкування.

- Звісно. Адже головна війна на мирних територіях зараз - інформаційна. Тож маємо виграти її разом, аби, зрештою, й зовнішнього ворога погнати за межі нашої країни. Слава Україні! Слава нації! А ворогам - усього того, на що вони заслуговують!

Розмовляла Наталія Святокум