ВО "Свобода"

ENG

Володимир Стаюра
Володимир Стаюра

Боєць "Легіону Свободи" молодший лейтенант, заступник командира ОЗШР "Карпатська Січ" 93 ОМБр, голова Тернопільської міської організації ВО "Свобода", депутат Тернопільської міської ради. Трагічно пішов з життя 26 серпня 2017-го у віці 51 року під час відпочинку на воді.

Володимир Іванович Стаюра народився 19 червня 1966 року в селі Буцневі Тернопільського району Тернопільської області, Україна. Закінчив місцеву школу. По тому - здобув освіту у Тернопільському приладобудівному інституті (1993, нині Національний технічний університет).

Працював у м. Тернополі слюсарем контрольно-вимірювальних приладів на ВО "Оріон" (1986‒1994), інженером ТОВ "Біттер" ЛТД, заступником директора ТОВ "Озон". Від 1997 ‒ приватний підприємець, 1999 ‒ директор ПП "Партнер", 2007 ‒ директор ТОВ "Тернопільська інвестиційна компанія "Галичина"", 2009 ‒ голова благодійного фонду "Фундація українських меценатів".

Володимир Стаюра був активістом національно-визвольного руху з кінця 1980-х років. Брав активну участь у створенні "Народного Руху", очолював осередок "Просвіти" на заводі "Оріон". Долучився до створення в Тернополі товариств "Меморіал" та "Вертеп".

Чуйно написав про Володимира свободівець Андрій Міщенко: "Знав Тебе ще з вісімдесятих, з Товариства Вертеп.

Ти першим підняв наш, український прапор, над Тернополем…

А перший Великдень в Тернополі кінця вісімдесятих проведений за Твоєю ініціативою…

А, як Ти проривав кордони міліції в Чернівцях на першій Червоній Руті, бо не пускали у вишитих сорочках та з прапорами на стадіон…

Ти завжди був першим у всіх найважливіших та найвідповідальніших подіях Української Держави та нації…

Ти з перших розгортав Свободівські структури Тернопілля та Сходу України…

Помаранчевий, Мовний Майдани, Революція Гідності…

Вояк московсько-української війни, меценат, волонтер…

Якщо хтось колись спитає: кому ми завдячуємо Незалежністю, хто той стовп, на якому держиться Україна - можна сміло казати Володимир Стаюра.

Друже, Ти з нами!".

29 квітня 1990 року саме він із С. Сидором підняли перший національний прапор над Тернопільською міською радою. Збереглося відео з цієї події: youtu.be.

У 2009 році став депутатом Тернопільської обласної ради від Всеукраїнського об'єднання "Свобода". З 2008 року обіймав посаду заступника голови Тернопільської обласної організації ВО "Свобода" з питань партійної дисципліни. З грудня 2012 року очолив Тернопільську обласну організацію ВО "Свобода".

29 січня 2013 підняв червоно-чорний прапор на будівлі Тернопільської облради, за що був притягнений до відповідальності за ст. 173 КуАП (дрібне хуліганство) й оштрафований Тернопільським міськрайсудом.

Активний учасник Революції гідності в Києві та координатор революційного руху в Тернополі ‒ керівник Штабу національного спротиву. Під час революційних подій, коли на противагу Тернопільській облдержадміністрації з вертикалі президента Януковича було створено виконавчий комітет Тернопільської обласної ради, 30 січня 2014 Володимира Стаюру обрано головою виконкому.

З початком московсько-української війни став волонтером та добровольцем. Спершу був добровольцем у батальйоні "Січ", на початку літа 2015-го долучився до Окремої зведеної штурмової роти "Карпатська Січ", вступив на військову службу. У підрозділі Володимир Стаюра отримав позивний "Кеп", був заступником командира.

Під час перебування Олега Куцина на офіцерських курсах, тимчасово виконував обов'язки керівника роти під час бойового чергування підрозділу під Донецьким аеропортом. Згодом, пройшовши 3-місячні курси отримав офіцерське звання "молодший лейтенант". В кінці літа 2016-го року демобілізувався з 93-ї ОМБр та повернувся до політичної боротьби на Тернопільщині.

Олег Куцин розповідає про роботу Володимира Стаюри в "Карпатській Січі": "Ми познайомилися тоді, коли Володя був в "Січі". Батальйон базувався у Слов'янську, а ми починали формувати свій підрозділ. "Карпатська Січ" мала проблеми і з набоями, амуніцією, соляркою. А Володя знаходив можливість нам допомогти, був нашим неформальним тилом.

Після легалізації "Карпатська Січ" переживала кадровий голод, бракувало офіцерів, толкових менеджерів. Адже бути хорошим вояком ‒ не означає бути вправним командиром. Прихід Володі Стаюри частково допоміг впоратися з цією проблемою. Це відбулося після легалізації "Карпатської Січі" у складі 93 бригади. Щойно приєднавшись до підрозділу, він відразу влився в роботу. Володя був дуже хорошим організатором. Я йому доручив тилове забезпечення, але в той час бракувало командирів, почалися серйозні бойові дії на всіх ділянках і йому доводилося возити ротації та заступати на бойові чергування разом із хлопцями. "Кеп" не спасував і не дав задню, хоча на початку було видно, що він почувався не завжди впевнено. Це й не дивно ‒ не кожна людина відразу адаптується до обстрілів із танків та Градів. Володя зумів зламати страх ‒ йому допомогли життєвий досвід, націоналістична ідея.

У той час у мене випала необхідність піти на офіцерські курси, аби нам ніхто не нав'язував сторонніх офіцерів. Ідучи в Академію сухопутних військ, я ні в кому не бачив такої вдачі, як у Володі ‒ відтак залишив його своїм заступником на 3 місяці. В цілому він із честю впорався із завданням ‒ підрозділ жив, відбувалися ротації, було налагоджене постачання. Володя показав себе з найкращого боку.

Відтак у наступній групі на офіцерські курси поїхав він разом із "Калиною", "Серпнем", "Палієм" та "Ведмедем". В цілому ми виховали 15 офіцерів. Готувалися стати батальйоном. Однак ситуація із розформуванням "Карпатської Січі" вплинула на бажання багатьох залишатися у ЗСУ. Володя, будучи мобілізованим, не став підписувати контракт і демобілізувався, коли сплив термін строкової служби. Він повернувся на внутрішньополітичний фронт боротьби, але завжди підтримував зв'язок із бійцями, допомагав, тримав руку на пульсі "Карпатської Січі", продовжуючи ним жити на відстані".

Військова служба не завадила Стаюрі балотуватися до Тернопільської міської ради. Відтак за результатами виборів 25 жовтня 2015 року він став депутатом від ВО "Свобода" та очолив постійну комісію міської ради з питань місцевого самоврядування, законності, правопорядку, регламенту та депутатської діяльності. Як депутат ініціював чимало рішень міськради.

Володимир досліджував історію України та рідної Тернопільщини. Одним із результатів такої роботи стала книга "Віра і вола", яку він разом із Леонідом Бицюрою та Віктором Уніятом видав 2017 року. Розвідка присвячена останньому бою УПА на території Тернопільщини, що відбувся 14 квітня 1960 року.

Історія ‒ не єдине захоплення свободівця. Його годі уявити без подорожей, дайвінгу та зброї.

Вперше він вирушив у тривалу мандрівку у якості етнографа у липні 1990 року ‒ у етнографічну експедицію Тернопільщиною. Згодом вирушав у подібні експедиції двічі: у 1991 та 1992 роках відповідно.

Окрім дайвінгу він обожнював моржування. Щороку на Водохреща неодмінно пірнав у ополонку. Також полюбляв зброю, неодноразово випробовував на міцність мішені оптичною гвинтівкою.

Разом з дружиною Любов'ю виховував синів Максима та Яромира. Хлопці також займаються спортом, зокрема змалечку опановують фрі-файт.

Серце Володимира Стаюри зупинилося 26 серпня 2017 року під час відпочинку в Єгипті. 1 вересня в Соборі Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці відбулася поминальна панахида, архієрейська літургія та чин похорону, після яких траурна процесія пройшла вулицями Тернополя до Микулинецького цвинтаря, де Володимира Стаюру й поховано поряд з похованнями військових часів Другої світової війни.

Володимиру Стаюрі посмертно було присвоєно звання почесного громадянина міста Тернопіль.